Територіальне представництво в Українській Центральній Раді від Таврійської губернії
На Всеукраїнському національному конгресі 19–21 (6–8) квітня 1917 р. було визначено, що територіальне представництво від губерній має становити 52 особи. Таврійська губернія отримала право на 3 представники в УЦР.
На самому конгресі до УЦР представників від Таврійської губернії обрано не було.
6 травня (23 квітня) 1917 р. на засіданні УЦР був присутній Микола Неклієвич від Севастопольської громади, який поставив запитання щодо правомочності його членства в УЦР. На це голова УЦР заявив, що «позаяк від Таврії в Ц[ентральній] Р[аді] представників ще немає, то т. Неклеєвич може тимчасово вважатись за такого представника».
За повідомленням газети «Вісті з Української Центральної Ради» членом УЦР від Таврійської губернії став Юрій (або Григорій) Дежур-Журов.
На VI сесії УЦР (серпень 1917 р.) до Мандатної комісії звернулася українська громада м. Керч з проханням надати їм окреме представництво. Комісія відмовила їм у цьому, оскільки Керч є частиною Таврійської губернії.
За логікою революційних процесів, членів Української Центральної Ради від Таврійської губернії мав би переобрати Таврійський губернський український з’їзд. Такий з’їзд був запланований на 9–11 вересня (27–29 серпня) 1917 р. Однак, інформація про його проведення відсутня (за винятком газетної замітки про надсилання телеграми Українській Центральній Раді «губернською нарадою українських організацій, волостей, війська та флоту на Таврії»).
Таким чином, членами Української Центральної Ради від Таврійської губернії були Микола Неклеєвич та Юрій (або Григорій) Дежур-Журов.
Українська Центральна рада: Документи і матеріали. У 2 т. Т. 1: 4 березня – 9 грудня 1917 р. / Упорядн.: В. Верстюк (керівник), О. Бойко, Ю. Гамрецький, Г. Михайличенко, А. Огінська, Т. Осташко, В. Устименко, Є. Шаталіна, О. Щусь, Л. Яковлєва. Київ: Наук. думка, 1996. С. 59, 66.
Кудлай О.Б. Українська Центральна Рада. Протоколи ІІ–ІV сесій. Документи. (Квітень– жовтень 1917 р.). Київ: Інститут історії України НАН України, 2015. С. 61.
Віталій Скальський

