«Закон про поділ України на землі» – закон про адміністративно-територіальний поділ України, ухвалений Малою Радою Української Центральної Ради (УЦР) 21 лютого (6 березня) 1918 р. Розроблений головою УЦР Михайлом Грушевським, який при утворенні нових адміністративних одиниць дотримувався кількох критеріїв: прив’язка до географічних об’єктів, природно-кліматичних зон, етнографічних та історичних аспектів.

Законом скасовувався попередній адміністративно-територіальний поділ України на повіти і губернії. Територія Української Народної Республіки (УНР) поділялася на 32 землі:
1. Підляшшя з центром у Бересті (сучасне м. Брест у Білорусі);
2. Волинь – центр Луцьк, у складі Володимирського, Ковельського, Луцького повітів та частини Дубенського повіту;
3. Погорина – центр Рівне, у складі Ровенського, Острозького, Заславського, Кременецького повітів, південної частини Дубенського та західної частини Старокостянтинівського повітів;
4. Болохівська земля – центр Житомир, у складі Житомирського, Новоград-Волинського повітів та частини Бердичівського, Літинського і Вінницького повітів;
5. Деревська земля – центр Іскорость, у складі Радомишльського, Овруцького повітів, Київського (без південної частини), північної частини Ровенського повітів та, можливо, частини Мозирського повіту;
6. Дреговицька земля – центр Мозир;
7. Київ з околицею у 20–30 км (до р. Ірпінь й р. Стугна, за р. Дніпро – приблизно на 20 верст) – центр Київ;
8. Поросся – центр Біла Церква, у складі Васильківського, Сквирського, Таращанського, південної частини Київського і східної частини Бердичівського повітів;
9. Черкащина – центр Черкаси, у складі Черкаського, Канівського, Чигиринського та частини Звенигородського повітів;
10. Побожжя – центр Умань, у складі Уманського, Гайсинського, частини Липовецького, Балтського, Єлісаветградського повітів;
11. Поділля – центр Кам’янець-Подільський, у складі Кам’янецького, Проскурівського, Ушицького, Летичівського, більшої частини Могилівського і Старокостянтинівського повітів;
12. Брацлащина – центр Вінниця, у складі Вінницького, Брацлавського повітів, частини Літинського, Липовецького, Могилівського й Ямпільського повітів;
13. Подністров’я – центр Могилів-Подільський, у складі Ольгопільського, Тираспільського повітів, частини Ямпільського, Балтського й Ананіївського повітів;
14. Помор’я – центр Миколаїв, у складі Одеського (крім західної частини), частини Ананіївського, Єлісаветградського і Херсонського повітів;
15. Одеса з околицею (до Дністровського лиману) – центр Одеса;
16. Низ – центр Єлісаветград, у складі більшої частини Єлісаветградського, Олександрійського й частини Верхньодніпровського повітів;
17. Січ – центр Катеринослав, у складі Катеринославського, частини Верхньодніпровського й Херсонського повітів та прибережної полоси Новомосковського й Александрівського повітів;
18. Запоріжжя – центр Бердянськ, у складі Мелітопольського і Бердянського повітів;
19. Нове Запоріжжя – центр Херсон, у складі Херсонського (без західної і східної частини) й Дніпровського повітів;
20. Азовська земля – центр Маріуполь, у складі Маріупольського, Павлоградського й Александрівського (без західної і північної частини) повітів;
21. Сіверщина – центр Стародуб, у складі Мглинського, Суражського, Новозибківського, Стародубського, Новгород-Сіверського повітів;
22. Чернігівщина – центр Чернігів, у складі Чернігівського, Городянського, Остерського, Сосницького повітів, частини Козелецького, Ніжинського й Борзенського (приблизно по лінії залізниці) повітів;
23. Переяславщина – центр Прилуки, у складі Переяславського, Прилуцького, Пирятинського повітів, частини Козелецького, Ніжинського і Золотоніського повітів;
24. Посем’я – центр Конотоп, у складі Кролевецького, Глухівського, Конотопського, Путивльського повітів та, можливо, частини Рильського повіту;
25. Посул’я – центр Ромни, у складі Роменського, Лохвицького, Гадяцького повітів та частини Лубенського й Миргородського повітів;
26. Самара – центр Кременчук, у складі Кременчуцького, Кобеляцького, Новомосковського повітів, частини Золотоніського й Хорольського повітів;
27. Полтавщина – центр Полтава, у складі Зінківського, Полтавського, Костянтиноградського повітів, частини Миргородського й Хорольського, а також Валківського, Охтирського й Богодухівського повітів;
28. Слобідщина – центр Суми, у складі Сумського, Лебединського, більшої частини Охтирського й Богодухівського повітів, а також Суджанського і Грайворонського;
29. Харків з околицями – центр Харків, у складі Харківського повіту та частин Валківського і Білгородського;
30. Донеччина – центр Слов’янськ, у складі Зміївського, Ізюмського, Вовчанського, Купянського й частин Корочанського і Білгородського повітів;
31. Подоння – центр Острогожськ, у складі Новооскольського, Бирючського, Острогозького, Богучарського й частин Корочанського і Старобільського повітів;
32. Половецька земля – цент Бахмут, у складі Старобільського, Слов’яносербського й Бахмутського повітів.

Законом обумовлювалася зміна кількості земель після остаточного визначення кордонів УНР із сусідніми державами. Раді Народних Міністрів доручалося підготувати та внести на затвердження УЦР проекти законів про детальне розмежування земель та організацію адміністративної, судової і військової влади, а також органів самоврядування відповідно до нового адміністративно-територіального поділу України. З початком їх діяльності мали бути анульовані губернські та повітові установи.

Закон був скасований гетьманом Павлом Скоропадським. Українська Держава 1918 р. повернулася до попереднього адміністративного поділу на губернії та повіти.

Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У 2-х т. Т. 2. Київ: Наукова думка, 1997. С. 181–182.
Грушевський М. Новий поділ України // На порозі нової України: Гадки і мрії. Київ. 1991.
Бойко О. Формування території Української незалежної держави в часи Української революції (1917–1921 рр.). Київ. 2007.
Шабельников В.І. Адміністративно-територіальний устрій України: історичний досвід і уроки (1917 – червень 1941 рр.). Донецьк. 2011.

Олександра Кудлай