«Статут вищого управління України» («Основи тимчасового управління на Україні») – документ, розроблений за домовленістю з Тимчасовим урядом, підтвердженою урядовою постановою про затвердження Генерального Секретаріату від 3 (16) липня 1917 року. Ухвалений Малою Радою 16 (29) липня 1917 року.

«Статут», що складався з 21 пункту, визначив Українську Центральну Раду органом «революційної демократії всіх народів України», який має довести край до скликання Українських та Всеросійських Установчих зборів. УЦР створювала Генеральний Секретаріат – вищий орган управління в Україні, який затверджував Тимчасовий уряд. Генеральний Секретаріат був відповідальним перед Центральною Радою, в перервах між сесіями Ради – перед Комітетом УЦР; подавав у відставку у разі висловлення йому недовіри з боку УЦР.

Відповідно до «Статуту», Генеральний Секретаріат складався з 14 генеральних секретарів: у справах внутрішніх, фінансових, військових, продовольчих, земельних, юстиції, освіти, міжнаціональних, торгу, промисловості, пошти і телеграфу, праці, шляхів, а також генерального контролера й генерального писаря. При секретарі міжнаціональних справ уряджувалися посади трьох товаришів (заступників) з польських, єврейських та великоросійських справ. Внутрішня робота Генерального Секретаріату регулювалася виробленим ним регламентом.

Повноваження Генерального Секретаріату поширювалися на всі урядові органи в Україні, посади у яких «заміщаються Генеральним секретаріатом, або підвладними йому органами». При Тимчасовому уряді встановлювалася посада статс-секретаря в справах України, призначення на яку здійснював Тимчасовий уряд у згоді з УЦР, із завданням «пильнування інтересів України» та пересилки, у разі потреби, законопроектів через Генеральний Секретаріат на розгляд Центральної Ради. Розглянуті і затверджені УЦР проекти законів передавалися до Тимчасового уряду. Усі закони російського уряду вступали у законну силу в Україні з дня їх публікації у «крайовому урядовому віснику» українською мовою. Також усі розпорядження, постанови та інші документи публікувалися українською, російською, польською й єврейською (їдиш) мовами.

Генеральний Секретаріат подавав на затвердження уряду фінансові документи, ухвалені УЦР. Коштами, що надходимуть на рахунок УЦР, розпоряджавався Генеральний Секретаріат.

У кількох пунктах «Статут» вийшов за межі угоди з міністрами Тимчасового уряду кінця червня 1917 року – включав до компетенції Генерального Секретаріату військові справи, передбачав представницький статус Центральної Ради з правами законодавчого характеру та надавав пріоритет Українським Установчим зборам перед Всеросійськими. «Статутом» не визначалися межі території України, яка мала підпорядковуватися владі УЦР та Генерального Секретаріату.

Конституційні акти України. 1917–1920. Невідомі конституції України. Київ: Філософська і соціологічна думка. 1992. С. 63–64.
Юрченко О. Українсько-російські стосунки після 1917 р. в правному аспекті. Мюнхен, 1971.
Кудлай О. Б. Центральна Рада – Тимчасовий уряд: боротьба за автономію (березень–жовтень 1917 р.) / Дис. … к. і. н.: Спец. 07.00.01. Історія України: Інститут історії України НАН України. Київ, 1997. С. 105–107.

Олександра Кудлай