Представництво в Українській Центральній Раді від «Польської демократичної централі на Україні»
«Польська демократична централь на Україні» виникла 23 червня 1917 року як об’єднання 7 політичних організацій (із керівною роллю таємного Польського політичного союзу на Русі), які належали до табору пілсудчиків. В її політичній програмі особливе місце відводилося питанню державної незалежності України як ключовому чиннику стримування російського імперіалізму. Відтак, керівництво Централі з самого початку виявляло особливу інтерес до співпраці з УЦР.
Спираючись на широкі контакти в тодішньому українському політикумі (в тому числі з керівними колами Польської партії соціалістичної – лівиці, Російської соціал-демократичної робітничої партії – меншовиків, Української соціал-демократичної робітничої партії) Централь домоглася виділення одного місця в Комітеті УЦР.
11 липня 1917 року до складу останнього увійшов Валеріан Рудницкі (заступник Юліан Почентовскі, який в листопаді 1917 року заступив Валеріана Рудницького).
Рішенням Комісії в справах поповнення УЦР від 2 серпня 1917 року Централь отримала в пленумі УЦР 9 місць, з яких 4 зобов’язалася передати «радикальним елементам» Польського виконавчого комітету на Русі з метою поглиблення розколу всередині останнього. Негайно заповнити реальне представництво у 5 місць Централі не вдалося.
У роботі VI сесії УЦР (5–9 серпня 1917 року) брали участь в якості членів УЦР Коковскі, Валеріан Рудницкі, Смачевскі; в якості кандидатів у члени із правом вирішального голосу Тадеуш Гаштецкі та Леон Тжецяк; в якості кандидата в члени Евгеніуш Старчевскі. Згодом до складу представництва Централі в УЦР були введені Роман Кнолль та Томаш Михаловскі.
Ядром представництва Централі була група адвокатів. Один з них, Валеріан Рудницький, належав до грона найкращих промовців в УЦР. Більшість представництва Централі не брала активної участі в роботі УЦР, оскільки працювала в Міністерстві польських справ УНР (спочатку віце-секретаріат, а згодом окремий секретаріат польських справ).
Позиція Централі на засіданнях УЦР зводилася до захисту трьох головних тез: прискорення процесу українського національного державотворення, критика негайних соціалістичних перетворень, налагодження українсько-польського компромісу. Неможливість втримання між ними балансу зумовлювала часті демарші й бойкоти представництва Централі в УЦР.
Наприклад, Валеріан Рудницький привітав ІІІ Універсал в частині проголошення УНР, але відкинув задекларовану в ньому програму аграрних перетворень. Разом із секретарем польських справ Мечиславом Міцкєвічем він вдався до демісії, після якого вийшов зі складу представництва Централі в УЦР й перейшов на посаду товариша секретаря польських справ.
Так само, Юліан Почентовскі, будучи прихильником державної незалежності України, під час голосування за IV Універсал утримався на знак протесту проти намірів включення до складу УНР Холмщини без проведення плебісциту, який мав визначити етнічний українсько-польський кордон.
Загалом Польська демократична централь на Україні була єдиною польською політичною силою, яка продовжила співпрацювати із УЦР навесні 1918 року. 20 березня 1918 року Валеріан Рудницкі під час виступу з нагоди річниці створення УЦР назвав її «колискою, з якої виросла Українська держава». Впродовж квітня 1918 року представництво Централі не брало участі в засіданнях УЦР на знак протесту проти ратифікації Брест-Литовського мирного договору.
Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У 2 т. Т. 1: 4 березня – 9 грудня 1917 р. / Упорядн.: В. Ф. Верстюк (керівник) та ін. Київ: Наукова думка, 1996. С. 212, 233, 241, 248.
Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У 2 т. Т. 2: 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. / Упорядн.: В. Ф. Верстюк (керівник) та ін. Київ: Наукова думка, 1997. С. 218.
Biblioteka Narodowa, sygn. akc. 8746/4. K. 290, 312.
Centralne Archiwum Wojskowe, sygn. 400.2837. K. 2–4.
Ursyn-Zamaraew J. Pierwsze walki o niepodległość Ukrainy (ruch ukraiński 1917–1918 roku). Warszawa-Kijow: Księgarnia Leona Idzikowskiego, 1920. S. 19, 26–30.
Максим Потапенко