Перша делегація Української Центральної Ради до Тимчасового уряду – візит представників Української Центральної Ради (УЦР) та Українського Генерального Військового Комітету до Петрограду у  травні 1917 р.

Виконуючи рішення Національного конгресу та постанови І Всеукраїнського військового з’їзду ІІІ сесія УЦР 9 (22) травня 1917 р. розглянула питання про зносини з Тимчасовим урядом та ухвалила відрядити делегацію до Петрограду з вимогою видання урядом декларації про принципове визнання прав українського народу. Рішенням Комітету УЦР (12 (25) травня) до складу делегації увійшли: Володимир Винниченко, Микола Ковалевський, Гаврило Одинець, Степан Письменний, Дмитро Ровинський, Олександр Пилькевич, Арсеній Чернявський, Сергій Єфремов та Йосип Сніжний. 11 (24)  травня Комітет УЦР затвердив «Декларацію Української Центральної Ради», що мала бути передана делегацією Тимчасовому уряду. Вона була опублікована у київських газетах 26 травня (7 червня) 1917 р.

Українські представники виїхали до Петрограду 13 (26) травня 1917 р. У столиці делегація мала зустрічі з головою уряду князем Георгієм Львовим, міністром освіти Олександром Мануйловим, міністром земельних справ Віктором Черновим, головою Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів Миколою Чхеїдзе та окремо з Виконавчим Комітетом ради. Відбулася бесіда В. Винниченка з Максимом Горьким. Для розгляду українських вимог, викладених у «Декларації», урядом була створена спеціальна комісія на чолі з товаришем міністра внутрішніх справ Дмитром Щепкіним. Вона підняла низку питань  стосовно визначення терміну «автономія», меж української автономії, зв’язку останньої із Росією та ін. Конкретної відповіді члени делегації не отримали і після двотижневого перебування у Петрограді повернулися до Києва.

Результати роботи урядової комісії були представлені Тимчасовому уряду, який своїм рішенням від 30 травня (11 червня) передав  питання принципового визнання автономії України на розгляд Юридичної наради для розробки проекту відповіді Центральній Раді. При цьому уряд виклав свою позицію, що полягала у наступному: Тимчасовий уряд не може визнати УЦР виразницею волі всього українського населення, оскільки остання не була обрана всенародним голосуванням; питання про автономію України й призначення спеціальних комісарів підлягають компетенції Установчих Зборів; без точного визначення змісту поняття «автономії» видання урядового акту з цього приводу призвело б серйозних непорозумінь, тому негативне рішення уряду з цього приводу прийнято одноголосно. Було визнано лише «національні особливості та «своєрідні умови життя України та необхідність вирішення питання про майбутній устрій України, що належить Установчим зборам».

Юридична нарада 31 травня (12 червня) на своєму засіданні обговорила українські вимоги та підготувала проект урядової відповіді, цілком підтримавши та юридично обґрунтувавши  позицію кабінету міністрів. Про своє рішення уряд повідомив Центральну Раду 1 (14) червня 1917 р.

Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: у 2-х т. Т. 1. Київ: Наукова думка, 1996.
Ковалевський М. При джерелах боротьби: Спомини, враження, рефлексії. Інсбрук, 1960.
Винниченко В. Відродження нації. Ч. 1. Київ-Відень, 1920.
ДАРФ, ф. 1779, оп. 1, д. 9, л. 41 об.
Нова Рада. 1917. № 47. 26 травня. С. 1–2.
Киевская мысль. 1917. 3 июня. С. 2.

Олександра Кудлай